Гузару мы славную песню поем.
Имя Зиновия Тадеевича Гузара одно время не сходило со страниц луганских газет, а его усы регулярно мелькали на экранах местных телеканалах. Потом его не стало.
Нет, слава Богу, он жив. Просто он уехал. Но, как один мультперсонаж, пообещал вернуться.
По нему скучают не только работники облгосадминистрации и журналисты. Подтверждением этого стало письмо, которое мы получили сегодня. Так как само по-себе письмо является оригинальным образчиком эпистолярного жанра, мы не стали переводить его на русский язык, от этого, потерялся бы весь колорит написанного. Итак, без купюр и сокращений:
"Эпиграф:
«Что умер лев вранье -
а уж слетелось воронье»
Відлуння кроків Гузара, або відповідь святотатцям.
Ми сьогоднішні, ні на йоту не стали кращими за себе вчорашніх; всі недоліки свідомі й не свідомі гріхи наших батьків, дідів і прадідів намертво вросли в наше єство; ми не можемо перекреслити своє минуле, аби з оновленою свідомістю зробити крок у майбутнє.
Сам час навколо нас змінюється, стає кращим або гіршим, а ми й надалі лишаємося такими, якими нас зробили гени наших пращурів та вироблена система самогіпнозу: ми найкращі, бо ми – луганці!
Не українці-автохтони,не росіяни-приїжджі звідусюди,не так звані «російськомовні» (продукт всетієї ж гіпнотизуючої системи), а саме луганці. Ми позбавляємо права називатися піонерами освоєння Дикого поля запорізьських козаків та українських селян, яки втікали в долини Дінца й Лугані від польского гніту, й охоче віддаємо пальму першості якимось міфичним сербам і волохам; ми б’ємо себе в груди кулаками та волаємо,що принесли життя нашому краєві німці (Єкатерина Друга), шотландці (Гаскойн), великороси (Потьомкін і компанія), й ніяк не хочеми визнавати, що це вони закріпачували нашу козацьку вольницю.
Від часів Пугачьова і Булавіна - ми лише руйнівники й зарізяки і цю міссію продовжили Ворошилови та Пархоменки.
Ми пишаємося своєю особливою революційністю (аякжу,обскакали навіть Петроград!); своєю самовідданою стахановською працею, сліпою вірністю ленінським ідеалам, поколінням перед ідолом-катом Сталіним; рабським схилянням перед імперською Москвою й відверто зневажаємо (а зчаста й ненавидимо) всеукраїнське, нібито воно й не наше,а нав’язане нам з ворожого Заходу, с того ж таки «бандерівського» Львова...
Ми – найбільші вальсіфікатари історії,а від так, і життєвої правди. Нам уже ніхто не вірить,над нами сміються й на «ворожому» заході, й на «Братському» Сході та зневажлова обзивають «малоросами» і «хохлами».А ми на це знезважаємо, бо віримо в більше, ніж у Бога в свою непогришимість та якусь особливу місію.Вустами нардепів усіх рівнів ми брутально поплюжимо атребути української державності, плюємо межи очі істинним патріотам України,- і цим пишаємося.
Бо нічім більше пишатися! Не минулорічною ж катастрофою в Алчевську (ганеба ж яка на весь світ!); не вибухами газапроводів та кафе; не деребаном народного і державного майна; не святататством очільників регіональною влади в церквах Московського патріархату, яким зізлодієв і бандитів робляться янголи,а з вірних рідному народові – «нашистів» (римується з «фашистами»)...
Пишаємося найгіршим у собі!
Ми ненавидимо ненаших, не “регіоналів”. Ця ненависть об`єднала бандитів і комунистів, шовіністів і соціалюг з прогресивним регресом в головах. Створивши таку ”груповуху”, ми , як справжні ”ворошиловські стрільці”, цілеспрямовано й натхненно відбиваємо натиски столичного Києва.
Ми успішно “подолали” Генадія Москаля, незважаючи на те , що він був надзвичайно толерантним до нас і робив усе для того, аби примирити “геніальних професіоналів” Луганщини з кволими та наївними представниками “помаранчєвих” регіонів...
Ми безсовісно оббріхували гострого на розум та принципового в усіх відношеннях львів`янина Зіновія Гузара, бо він був, є і во віки віків буде “ненашим” не луганцем. Бо він (і ми це добре розуміємо) є патріотом усієї України, а не лише рідної йому Бібрки, бо він за духом “рухівець”, а отже ворог ”прогресивним” луганцям-ворошиловцям.
На щастя, і в Луганську, як і в іньших містах, селищах і селах нашої області, живуть і жирують не лишень самі шовіністи – комуніти, не тільки відморозки Пугачових – Ворошилових – “регіонали” та “руськоблоківці”. Є досить багато хороших, розумних, патріотично налаштованих до України людей – і не тільки українців за походженням. Вони (і ми разом з ними) ще довго ностальгуватимуть за простакуватим і доброзичливим Москалем, за розумним, дотепним і принциповим Гузаром.
Доречи, на останнього місцеві ЗМІ вилили cтільки брудного чорнила, і все – дарма : Зіновій Тадейович, для нас, патріотів України, залишився світлим і чистим. І його швидкі та енергійні кроки, не зважаючи на брутально – хамський “некролог” в брудно – жовтому “Ракурсі-+”, не затихли і не затихнуть в луганських темно – бандитських коридорах. Ми життєрадісно заявляємо, що Зіновій Тадейович лишається й надалі керівником луганських рухівців. Тож спілкуватися ми будемо, бо ми хочимо цього, бо це необхідно не лише свідомим луганцям, але й затурканим та зазомбованим уболівальникам команди Януковича – Симоненка – Мороза.
Віват, пане Зіновію!Щиро бажаємо успіху в усіх Ваших справах на благо української України!
P.S. Взагалі ж, ми, луганці, дуже різні – від крайньолівих - до крайньоправих, від тих, хто не зупиняється перед моральним вандалізмом – до тих, для кого висока моральність є найвищим зразком людяності. Але аж ніяк ми не кращі та не гірщі за всіх громадян.
Друзі та соратники Гузара З.Т."