Денис Киркач — нотатки немісцевого

«Панове, ви — звіри!» - шепотіла Олена Соловей в «Рабі кохання». Та ми гірші за звірів. Принаймні, представники тваринного світу, на відміну від нас, якщо й цькують собі подібних, то не усвідомлюють своїх дій. А ми? В нас гомофобія, юдофобія, ісламофобія та безліч інших «-фобій» перетворилися на улюблений вид спорту. В нас гучний крик про «підарів» вважається ознакою «чоловічості», а промови про «чурок» та «чоронопиких» демонструють твою приналежність до «наших».

«А чому не російською співають?!» - ображено запитувала ПР-івська активістка на черговому агітконцерті в одній з луганських шкіл: «Закон же прийняли, вже можна співати російською!» Уявляю, її радість, коли вона почула про сюрприз від нардепа Чорноморова.

Перша частина тут

Перші враження

Зійшовши на перон Львівського залізничного вокзалу, уявляєш себе маленьким хлопчиком, який потрапивши до великого музею, захоплено бігає від експонату до експонату. Та старанно намагається усе роздивитись та якнайбільше запам’ятати. Так було у Львові. Не встигли ми приїхати й оселитися, як побігли шукати історичний центр, Площу Ринок, фотографуючи дорогою все, що можна сфотографувати.

«А куди у відпустку їдете?» - запитували в мене. Відповідь викликала незмінні здивування: «А чому не в Крим?!» «Стереотипно мислите! - віджартовувався я: море влітку – банально».  Насправді, до Львова хотілося дуже давно. Тож, із варіантом, куди їхати влітку, ми довго не вагалися. Знайшли житло, спакували валізи та поїхали.

Кілька булижників в бік «Укрзалізниці»

Вже кінець липня, а я лише раз був на шашликах та лише раз був на місцевому пляжі. І не роблю з цього трагедію. Навіть не помітив, що літо майже закінчилося.

Скажу щиро, я жодного разу не стрибав та не стрибну із парашутом. Bungee jumping вважаю небезпечним збоченням. Я не займатимусь пакуром та джибінгом. Мені цього не потрібно, бо в мене є мій пасивний луганський екстрим.

Коли відкриваєш красивий, але чистий зошит, плануючи стільки написати, і впадаєш у ступор. Бувало в вас таке?